Feeds:
Записи
Коментарі

Archive for the ‘Батьківська хата’ Category

Як тепло у батьківській хаті
Регочуть дрова у печі.
На дворі ж морози кудлаті
Потріскують вдень і вночі.

Смакуєш сидиш пирогами,
Забувши про все і про всіх.
А січень – то в шибку вітрами,
То снігом впаде на поріг.

Сусіди заходять. Розмови
Цікаві, кінця їм нема.
Я щиро їх слухаю мову,
Ділюсь одкровенням сама.

В душі моїй так, ніби свято.
Нема ні турбот, ні тривог.
Хвала тобі батьківська хато,
Нехай береже тебе Бог.

Advertisements

Read Full Post »

В’ється стежка від лісу до хати,
Кущ бузку загляда до вікна.
Знаю ждуть мене батько і мати.
Та стоїть на заваді весна.

Зачароване серце не в змозі
Відшукать свій ясний оберіг.
А рідненькі стоять на порозі –
Виглядають дочку із доріг.

Read Full Post »

Тобі знов, мамо, додала я сивини,
Така тепер ти в мене біла-біла.
І наче ще й далеко до зими,
А скроні непомітно сріблом вкрило.

Пробач, рідненька, так вже повелось,
Дав Бог талант, аби ще дав і долю.
Може б тоді щасливіше жилось
І ти мого не відчувала болю.

Дозволь з усім я справлюся сама,
Моє життя – мені його і жити.
Така ти, мамо, біла, як зима,
Тільки душа ще сонячна, мов літо.

Read Full Post »

Не буди ти у путь мене рано,
Дай поніжитись трохи в постелі.
За домівкою скучила, мамо,
Де і стіни здаються веселі.

Де сміються і вікна, і двері,
Де печалі ніколи немає.
Де і осінь занадто привітна,
І морозом зима не лякає.

Де твої найласкавіші очі
Мою душу рятують від болю.
Ні, я їхати з дому не хочу,
Бо так тяжко прощатись з тобою.

Read Full Post »

Не праведна в усьому й не свята.
ЇЇ буття поставлено на карту.
Але вона жевріє наче ватра –
Прекрасна, щира, ніжна і проста.

В рожевих снах живе, в суцвітті мрій,
В добрі людськім черпає насолоду.
Вона за правду і в вогонь, і в воду.
Розділить з цілим світом спокій свій.

Її не знищити, її не спопелить,
Небоязку, нестримано-відверту.
Щоб не робили їй – така вже вперта –
За всіх страждає і за всіх болить.

Read Full Post »

Забути ніколи не в силі
Дитинства чудові хвилини.
Обличчя знайомі і милі,
Свята всі у колі родини.
Дорослими стати хотіли,
Хоча і були то лиш жарти.
Та просто я дуже любила
З тобою помріяти, брате.
Сварилися ми по-дитячому,
З причиною і без причини.
Були неслухняні, ледачі,
І шкодили скрізь без упину.
Хапалась за голову мама,
Не знав, що робить з нами тато.
Вітальні тепер телеграми
До свят відсилаєм їм, брате.
А час поспіша невблаганно:
Робота, навчання, дипломи…
Рідненькі пишаються нами
І кличуть гостити додому.
Коли ж ми збираємось вдома,
Наповнивши жартами хату,
Стає навіть зорям відомо.
Як щиро люблю тебе, брате.

Read Full Post »

В селі сміються всі з Івана.
Привіз собі із міста кралю.
Ач, напомадилась, рум’яна,
Справжнісінька вітринна ляля.
„Така корівки не подоїть,
Зрання сніданку не зготує”, –
Сусіди хлопцеві говорять.
Та балачок Іван не чує.
Йому як сонце є та жінка,
Тривожать душу очі сині.
Щебече щось до нього дзвінко
Його жона, його богиня.
А люди? Люди хай говорять.
Їм тільки дай на це причину.
Світає … Біля печі ходить
Міська Іванова дружина.

Read Full Post »

Older Posts »