Feeds:
Записи
Коментарі

V06s07-08.p65Відвертість авторки. Це – чи не головна риса нової збірки відомої поетеси Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки” (Київ: Український письменник, 2016. – 112 с.). І не просто відвертість. Я б сказав навіть: оголеність почуттів і думок. Майже на крайній межі. Без боязні розкрити таємниці свого щастя.

Продовжити читання »

Advertisements

Тетяна Череп-Пероганич. Осінь доросло жінки :Поезія. П’єси. Твори у перекладі іншими мовами. – К. «Український письменник». 2016. – 112 с.

З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.

Продовжити читання »

1_n

У видавництві «Український письменник» днями побачила світ книга письменниці, журналіста і громадської діячки Тетяни Череп-Пероганич.

Серед нових творів, вміщених у збірці, поезії, п’єси,  вірші поетеси в перекладі іншими мовами, а саме польською (переклад Казімежа Бурната) та болгарською (Димитр Христов).

Авторка традиційно щира у слові, яким вміло описує сумні реалії сьогодення, а також дозволяє читачеві зазирнути через поезію в найінтимніші закутки творчого жіночого серця.

Редактор збірки – Анна Багряна. Автор художнього твору, який використано в якості ілюстрації обкладинки, – Любов Міненко.

Джерело: http://zolotapektoral.te.ua/…

91625135Книжка Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» вийшла друком у видавництві «Український письменник». У чотирьох розділах вміщено вірші, п’єси та переклади поезій польською та болгарською мовами.

Про назву книги авторка говорить так:

– Перша поетична збірка побачила світ на зорі моєї юності. Називаю той чудовий час весною життя. Далі багато поезій, які також згодом були надруковані, писалися літньої творчої пори. Відтоді я подорослішала, зробила перші кроки в осінь. У цьому нема нічого страшного. Це рання осінь дорослої жінки, яка знає чого хоче і в житті і в творчості. Їй цікаво, комфортно в цій осені, бо ще так далеко до зими…

Нову книгу письменниця планує найближчим часом презентувати не лише в столиці, де мешкає, а й в інших регіонах України.

Джерело: http://www.infoportal.pp.ua/…

20150710_181301

Зовсім недавно завдяки щасливому випадку я познайомилася з поезією Тетяни Череп. І щиро зраділа! Бо така вона мені рідна, своя, по-жіночому мудра, знічено-цнотлива, елегійно-замріяна, розгублено-щаслива у своєму «Яблуневому коханні»! Це сотні, тисячі разів оспіване почуття, у Тетяни тепле, світле і кольорове, як літній дощ, як небо і веселка на ньому. Його стільки, що аж душа не вміщає:

«Коли кохання скрізь: над лісом і над садом,
Співаються пісні і пишуться вірші».

Невимушено і просто розмірковує авторка про складне: «Любов серця рятує хворі», « Не буває без сонця весни». Яскрава образність, вдалі порівняння, сміливість філософських роздумів зачаровують:

«Моя печаль торішнім пахне снігом», «Тепер штормить і у душі і в мріях», «Дощем сипнула літня ніч, замовкли солов’ї – нахаби». У віршах – запитання, у них же – і відповіді: «Ну і що з цим робити?» – « Від долі не втечеш». І як заключний акорд симфонії яблуневого кохання: «На двох одне життя, на двох одна дорога».

Наступний розділ книги «Перебреду цю річку почуттів», переплетений, як на мій погляд, зі спогадів і мрій, реальності і фантазії, і в той же час він звучить, як самоствердження, самовираження: «Залишуся зоріть собі зорею», «а ти візьми їх, вітре, й понеси, візьми мою гірку печаль, візьми мій біль, візьми мій жаль. Я хочу щастя і весни». Щире авторське зізнання: «Маю крила в душі, тільки ж серце любов’ю поранене» – як погляд у себе, як згірклий смак колись солодкого почуття, як терпке розчарування: «Просто, човник мрій моїх згорів». І, незважаючи ні на що, животрепетне бажання: «А мені б за хмари полетіти». Запитання без відповіді: «Як перейти думок сумну межу?» І як тоненький паросточок з попелу спогадів: «І жевріє тихо надія, що хтось ще цю смуту розвіє». У віршах – всепрощення і смуток, жертовність і сила, страждання і віра, милосердя і любов, всепереможна любов.

У третьому розділі поезій «Батьківська хата» зібрані, як квіти в букет, твори про батька-неньку, про родину, громадянська, пейзажна, філософська лірика. Вдало розкрита зріла материнська тема, як найкраща квітка у букеті:

«Помолюся за тебе, мій сину, щоб тобі пощастило в житті». І що не вірш – то перлина! Чого тільки варті: «Ремонт», «Одинока»!? Невтомна душа поета пропускає крізь себе красу природи рідного краю, свій і чужий біль і радість, збагачує все своїм талантом, працею серця. От і народжуються такі чудові рядки: «Та хоч би що – ми вірим в те, що вірили. Нам і без літа Бог по сонцю дав».

Дочитала. А хочеться прочитати все спочатку, перегорнути ще раз сторінки життя цієї світлої жінки, порадіти і поплакати разом з нею, поринути у світ її думок, мрій, прагнень і сподівань. Отака собі проста, земна, щира, романтична, але смілива, впевнена в собі, вільна душею, щедра талантом і щаслива жінка. Словом, не така, як усі.

Тетяна Іванчук

Джерело: http://litforum.com.ua/index.php?a=6740