Як тепло у батьківській хаті

Як тепло у батьківській хаті
Регочуть дрова у печі.
На дворі ж морози кудлаті
Потріскують вдень і вночі.

Смакуєш сидиш пирогами,
Забувши про все і про всіх.
А січень – то в шибку вітрами,
То снігом впаде на поріг.

Сусіди заходять. Розмови
Цікаві, кінця їм нема.
Я щиро їх слухаю мову,
Ділюсь одкровенням сама.

В душі моїй так, ніби свято.
Нема ні турбот, ні тривог.
Хвала тобі батьківська хато,
Нехай береже тебе Бог.

Read Full Post »

В’ється стежка від лісу до хати

В’ється стежка від лісу до хати,
Кущ бузку загляда до вікна.
Знаю ждуть мене батько і мати.
Та стоїть на заваді весна.

Зачароване серце не в змозі
Відшукать свій ясний оберіг.
А рідненькі стоять на порозі –
Виглядають дочку із доріг.

Read Full Post »

Як зима

Тобі знов, мамо, додала я сивини,
Така тепер ти в мене біла-біла.
І наче ще й далеко до зими,
А скроні непомітно сріблом вкрило.

Пробач, рідненька, так вже повелось,
Дав Бог талант, аби ще дав і долю.
Може б тоді щасливіше жилось
І ти мого не відчувала болю.

Дозволь з усім я справлюся сама,
Моє життя – мені його і жити.
Така ти, мамо, біла, як зима,
Тільки душа ще сонячна, мов літо.

Read Full Post »

Не буди ти у путь мене рано

Не буди ти у путь мене рано,
Дай поніжитись трохи в постелі.
За домівкою скучила, мамо,
Де і стіни здаються веселі.

Де сміються і вікна, і двері,
Де печалі ніколи немає.
Де і осінь занадто привітна,
І морозом зима не лякає.

Де твої найласкавіші очі
Мою душу рятують від болю.
Ні, я їхати з дому не хочу,
Бо так тяжко прощатись з тобою.

Read Full Post »

Душа

Не праведна в усьому й не свята.
ЇЇ буття поставлено на карту.
Але вона жевріє наче ватра –
Прекрасна, щира, ніжна і проста.

В рожевих снах живе, в суцвітті мрій,
В добрі людськім черпає насолоду.
Вона за правду і в вогонь, і в воду.
Розділить з цілим світом спокій свій.

Її не знищити, її не спопелить,
Небоязку, нестримано-відверту.
Щоб не робили їй – така вже вперта –
За всіх страждає і за всіх болить.

Read Full Post »

Братові

Забути ніколи не в силі
Дитинства чудові хвилини.
Обличчя знайомі і милі,
Свята всі у колі родини.
Дорослими стати хотіли,
Хоча і були то лиш жарти.
Та просто я дуже любила
З тобою помріяти, брате.
Сварилися ми по-дитячому,
З причиною і без причини.
Були неслухняні, ледачі,
І шкодили скрізь без упину.
Хапалась за голову мама,
Не знав, що робить з нами тато.
Вітальні тепер телеграми
До свят відсилаєм їм, брате.
А час поспіша невблаганно:
Робота, навчання, дипломи…
Рідненькі пишаються нами
І кличуть гостити додому.
Коли ж ми збираємось вдома,
Наповнивши жартами хату,
Стає навіть зорям відомо.
Як щиро люблю тебе, брате.

Read Full Post »

Іванова дружина

В селі сміються всі з Івана.
Привіз собі із міста кралю.
Ач, напомадилась, рум’яна,
Справжнісінька вітринна ляля.
„Така корівки не подоїть,
Зрання сніданку не зготує”, –
Сусіди хлопцеві говорять.
Та балачок Іван не чує.
Йому як сонце є та жінка,
Тривожать душу очі сині.
Щебече щось до нього дзвінко
Його жона, його богиня.
А люди? Люди хай говорять.
Їм тільки дай на це причину.
Світає … Біля печі ходить
Міська Іванова дружина.

Read Full Post »

Пташка

Прилетіла пташка із чужих країв
До свого гніздечка під вдовину стріху.
На ніхто на цей раз тут її не стрів,
Не було із ким їй розділити втіху.

Заспівалась пісня, та якась сумна,
Не таку любила слухать добра жінка.
А вона ж для неї зранку й допізна
Щебетала палко, щебетала дзвінко.

Скільки в серці горя – не змахнуть крилом,
Тільки небо плаче, тільки вітер свище.
Полетіла пташка. Ген, аж за селом,
Приземлилась тихо біля кладовища.

Read Full Post »

Задрімала зима у сосновому лісі

Задрімала зима у сосновому лісі,
Під старим деревцем зачаровано спить.
А над нею зірки і закоханий місяць,
Мерехтить усю ніч, без кінця мерехтить.

А над нею пташки – снігурі і синиці
Колискові виспівують навперебій.
Та не чує зима. Мабуть добре їй спиться
У задумі прекрасно-холодній своїй.

Задрімала зима, підкорилася втомі,
Тільки це ненадовго усе, лиш на мить.
То морозом тріщить, хуртовиною стогне,
То сріблястим сніжком в піднебесся летить.

Read Full Post »

Світло моєї душі

Світло моєї душі –
Жіноча краса і сила.
Світло моєї душі –
Доля ясна, незрадлива.

Щастя – звичайне, просте,
Радість – земна, розквітла.
В серці любов росте,
Світу від неї світло.

Для перемог живу,
Не для поразок. Я – жінка!
Треба буде – зірву
З неба найвищу зірку.

Мало буде тепла, –
Сонцем світити стану.
Я і дружина й сестра.
І наречена, і мама.

Щира, натхненна, свята…
Тільки ж кохайте мене!
Світло своєї душі
Вам віддаю щоденно.

Вірш опублікований на умовах ліцензії Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах

Read Full Post »