Дороги Ванесси

Дівчинка вибігла з хати,
Носик кирпатий.
Однолітки, ще ж малеча,
А заздрісно вслід їй лепечуть,
Мовляв, начепила банти,
І білі гольфи вдягнула.
Кудись мо’ на свято майнула,
Не буде у піжмурки грати?
Думає, що принцеса,
Ще й звати так смішно –
Ванесса…

А дівчинка садом і полем
Спішить на побачення з юністю…

Вже завтра розв’яже бантики,
Одягне джинси, кросівки.
Вибіжить з хати – дівка,
Тільки от носик кирпатий.
Мрій не озерце, а море,
Хай вже б здійснилися скоро…
Ровесниці біля паркану
Кидають в спину словами:
Куди тільки знову несеться,
Дивачка, до кого сміється?
Корчить із себе принцесу.
Вискочка, пху-ти, Ванесса…

А дівчина садом і полем
Біжить на побачення з молодістю…

Впала в обійми кохані…
«Доленько, доле, будь з нами.
Дай нам радості безкінечної,
Жаги хай навіть безглуздої.
Щоб були ми тобі жаданими
І не стали обузою.
А ще діточок здоровеньких,
Щоб дім своїм сміхом наповнили.
І друзів, які не зраджують,
І неба, щоб сонцем ластилось…».
Розправила крила – злетіла.
А люди услід: – Як посміла?
Так птаха це чи принцеса?
Дістала усіх Ванесса.

А вона садом і полем,
Крокує назустріч зрілості.

Дім ось добудувала.
Діти попідростали.
Рік, як без чоловіка.
Господь не дав йому віку…
Син – за кордон на роботу,
В доньки свої клопоти –
Заміж вийшла невдало,
Добряче їй перепало.
А у садочку вишні
Радують врожаями.
Червень – бджоли роями…
Біля криниці сусідки:
Вбралася, як малолітка,
Уже ж давно не принцеса.
Сиве волосся в Ванесси…

А жінка садом і полем
Йде на побачення з старістю…

Бабця виходить із хати,
Міцно ціпочок тримає.
Внучка на скрипочці грає,
В бантиках, диво кирпате…
Завтра в музшколі екзамен.
«Буде все добре, дитино,
Граєш зрання ж безупинно»,-
Внучку втішає бабуся…
Де під двором люд юрбився –
Зовсім немає нікого.
Нездужають нині базіки.
А їй тепер якось незвично,
Хоч би словечко хто в спину…
Що ж, вже й сама не принцеса,
Додолу зігнуло Ванессу.

Тиша, німа скрізь тиша,
Бабця ступає неспішно.
Як завше – садом і полем.
У неї сьогодні побачення…
З вічністю.

Тетяна Череп-Пероганич

«Назустріч сонечку» з … добротою в дитячому сердечку

Нову збірочку оповідань для діток «Назустріч сонечку» одержав з рук авторки, талановитої й справді народної поетеси, дружелюбної землячки Тетяни Череп-Пероганич. І не одну книжечку, а відразу п’ять – для кожного з моїх внучат.    Та першим читачем став сам.

 Не  братимуся за  читацько-літературний  аналіз оповідань,  рецензію  фахове написала Ольга Рєпіна, а зупинюся, вважаю,  на важливішому – моральній  новизні в стилі дитячої  літератури, в її ідейно-художній своєрідності.

Тетяна Череп-Пероганич і Валерий Неведров в радіоефірі у передачі Злати-Зоряни Паламарчук

Творча зустріч у Вінниці, 2018-03-23

Відео записав Юрій Прокоренко.

Пише жінка мелодію долі…

Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки”.

Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити – багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…

Так і цього разу. Поезії, що ввійшли до нової (на сьогодні) книжки Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки”, щонайперше і вразили мене своєю простотою викладу. Що там, за цією простотою, що за нею стоїть? Чому ця поезія засіла в мою пам*ять? Чому аж проситься: “Заспівай мене! Ти ж цього хочеш!” І правда. Я цього хочу. Бо Тетянині вірші напрочуд вітальні. Вони засвідчують любов до життя в багатоманітті людських проявів, через потужні зв*язки зі світом:

З фестивалю авторської пісні й поезії «Відкриті небеса-2016»

6 серпня 2016, Літературно-меморіальний музей імені Максима Рильського.

Ніна Головченко: «Доросла жінка» Тетяни Череп-Пероганич як образ жінки цивілізованої

Урбаністично-феміністична обкладинка книги Т. Ч.-Пероганич «Осінь дорослої жінки», де зображено даму декадентського типу у шляпі, з цигаркою та чи то з пером, чи то біля келиха/пляшки вина, не зовсім пасує до образу авторки книги, котрий уклався у моїй свідомості за два роки спілкування з цією письменницею. Тетяна, як на мене, абсолютна українка, класична жінка, гарна, відверта, талановита, легка у спілкуванні і – абсолютно закорінена в село. Правда, вона однаково органічно почувається і в хусточці у мами на городі, і в модерному ресторані м. Києва з келихом «мохіто», але асоціюється насамперед із природнім світом розкішних сільських пейзажів.

Чому?.. Тому що ніколи не соромиться того, що народилася в селі; тому що завжди розмовляє/пише українською мовою, не збивається на манівці модних англіцизмів чи неусвідомлених росіянізмів; тому що пише про звичайні прості речі зрозумілою мовою, але знаходить у цих речах такі глибокі сенси і несподівані ракурси, котрі відгукуються в серцях читачів і відкривають їм глибини їхнього життя.

Наприклад, із останніх вражень: я бачила, як витирали сльози натрудженими руками колишні доярки/свинарки/політниці, коли Таня читала в сільському клубі вірші «Сорочка» і «Листи на війну». А потім, після виступу, до Тані підходили чоловіки, – звичайні, просто вбрані (у крайньому разі – на «Chevrolet Aveo» чи «Daewoo Lanos»), – і дякували їй за те, що вона зуміла просто й гарно, без зайвих викрутасів і пафосу сказати про найважливіше у їхньому житті. А за три дні після того концерту мені зателефонував брат, полковник у відставці, який ніколи не грішив увагою до поезії, і сказав, що прочитав книгу Тані «Осінь дорослої жінки» від початку до кінця…

Осінь дорослої жінки: у музеї-заповіднику М.Коцюбинського презентували нову книгу Тетяни Череп-Пероганич. ВІДЕО

22 червня у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулася презентація нової книги письменниці, журналістки Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки».

Затишна зала музею цього дня зібрала у своїх стінах дружнє коло людей, яким небайдужі натхненне поетичне слово і щира українська пісня. Пані Тетяна вразила гостей зустрічі не лише яскравими поезіями, у яких так легко і надзвичайно відкрито втілені найпотаємніші переживання жіночого серця, думки про повсякденне і вічне, але поділилася власними поглядами на життя, та навіть залучила гостей зали до оригінального поетичного спілкування. У ході поетичного діалогу глядачі долучилися до прочитання авторських віршів і спробували самостійно дати відповідь на поставлені в них непрості життєві питання.

Богдан Мельничук. Таємниці її щастя

Відвертість авторки. Це – чи не головна риса нової збірки відомої поетеси Тетяни Череп-Пероганич “Осінь дорослої жінки” (Київ: Український письменник, 2016. – 112 с.). І не просто відвертість. Я б сказав навіть: оголеність почуттів і думок. Майже на крайній межі. Без боязні розкрити таємниці свого щастя.

«Бути удвох – це щастя»

Тетяна Череп-Пероганич. Осінь доросло жінки :Поезія. П’єси. Твори у перекладі іншими мовами. – К. «Український письменник». 2016. – 112 с.

З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.